сховати меню

Особливості порушень психічного здоров’я, пов’язані зі старінням

сторінки: 6-8

 

Одним із наслідків удосконалення медичних дослі­джень і технологійу ХХІ ст. є зниження рівня смертності й збільшення тривалості життя.Зокрема, зі зменшенням наро­джуваності у світі відбувається загальне старіння населення планети. Усе це може призводити до збільшення рівня психічних розладів серед осіб літнього віку і зростання важливості геронтопсихології — розділу геронтології та вікової психології, у якому вивчають аспекти старості та особливості психіки людей похилого віку.

Старість — нелегкий період у житті людини. У віці ­після 65 років можуть виникати проб­леми, які можна класифіку­вати за п’ятьма кате­горіями, пов’язаними з погіршенням стану: фізіо­логічного, психологічного, емоційного, фінансового та соціального (RCP, 2011). Зокрема, погіршення психіч­ного та фізичного здоров’я є най­типовішими проб­лемами старіння. Порівняно із загальною популяцією ­артрит, серцево-­судинні захворювання, цукро­вий діабет, тривога та депресія частіше розвива­ються в осіб літнього віку.

Літній вік науковці трактують як окремий етап у такому періоді життя людини, як вік пізньої дорослості, старість, поряд зі старечим віком і віком довгожителів. Думки науковців щодо хронологічних меж літнього віку різняться. Початком літ­нього віку вітчизняні вчені вважають 60 років, а зарубіжні — 65 років; триває цей період приблизно до 75 років. Недоречно вживати поняття «старість» (асоційованого з втратою працездатності, пасивністю і подальшою інвалідизацією) щодо всіх людей цієї вікової категорії. Його доцільно відносити до стадії біологічної деградації та руйну­вання, домінування яких характерне для вижи­вання на завершальному етапі життя. Обравши для себе активний спосіб життя, людина послі­довно проходить період зеніту середньої дорослості, після чого цілісно й гармонійно почувається в ­період пізньої дорослості. Порівняно недавно вік ­людини 60 років вважали поважним, до якого доживали небагато, нині це часто вік діяльної ­участі людини в суспільному житті, творчої активності, прагнення до самоствер­дження (Коваленко та ін., 2021).

Вчені розглядають також етап старіння і в контексті демографічної ситуації розвитку суспільства, визнача­ючи поняття старіння населення. Це об’єктивний, історично зумовлений процес, який передбачає збільшення частки людей віку пізньої дорослості у структурі населення. Із вдосконаленням ­медичних дослі­джень і технологій у ХХІ ст. знижу­ється рівень смертності, збільшується тривалість життя, а наро­джуваність зменшується, що в під­сумку призводить до загального старіння ­населення планети (Nobles etal., 2015). Суспільство вважається відносно ­старим, коли частка його населення віком від 65 років перевищує 7 %. Так, в Україні вона досягнула 16,7 %, а ­серед сільських мешканців — 19,8 % (Kurylo, 2020).

Як зазначають дослідники, у світі 2020 р. налічувався 1 млрд осіб віком ­понад 60 років. ­Очікується, що до 2030 р. цей ­показник зросте до 1,4 млрд (що відповідатиме кожному шостому жителю планети), а до 2050 р. подвоїться і може досягти 2,1 млрд осіб. За 2020–2050 рр. кількість осіб віком понад 80 років, за прогностичними даними, ­збільшиться втричі й стано­витиме 426 млн (Nobles etal., 2015; World Population Prospect, 2022).

Психічні захворювання в осіб літнього віку

вгору

У підсумку старіє все населення планети, а не лише ­кожен індивід. Це зумовлює зростання інтересу до різно­манітних моделей захворюваності серед людей літнього віку. Із віком зростає ризик розвитку психічних захворювань, як-от депресія і три­вожні розлади. Люди літнього віку можуть стика­тися з обмеженою мобільністю, відчувати хронічний біль, у них може розвинутися деменція або інші ­проблеми зі здоров’ям, що потребуватимуть тієї чи іншої форми довго­строкового догляду. До того ж у міру старіння люди з більшою ймовірністю можуть одночасно страждати від кількох порушень здоров’я. У дослі­дженнях психічного здоров’я у геріатричній популяції основну увагу ­вчені приділяють проблемам, із якими найчастіше стикаються літні ­люди в повсякден­ному житті (WHO, 2023).

Психічне здоров’я осіб літнього віку формується під впливом не лише фізичного й соціального оточення, а й сукуп­них наслідків попереднього життєвого досвіду і специ­фічних стресових чинників, пов’язаних зі старінням. Вплив несприятливих чинників, втрата значної частини внутрішнього потен­ціалу та зниження функціональних навичок можуть призводити до психологічного стресу.

Близько 14 % дорослих віком понад 60 років страждають на психічні розлади. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на частку психічних розладів серед осіб похилого віку припадає 10,6 % загальної кількості років, прожитих з інвалідністю (DALYs) у цій віковій групі. Найпоширенішими психічними ­розладами у цій віковій групі є депресія та постійна тривожність. У світовому масштабі близько чверті смертей від самогубств (27,2 %) припадає на осіб віком понад 60 років (WHO, 2023). У літніх осіб проблеми з психічним здоров’ям пере­важно пов’язані з такими захворюваннями, як депресія і деменція. Представники цієї вікової ­категорії важче пере­носять горе; серед цієї когорти осіб поширене зло­вживання психоактивними речовинами (Benbow, 2009). Наслідки пандемії COVID-19, зокрема щодо ­впливу на психічне здоров’я, були важчими для людей літнього віку (Thakur and Varma, 2023).

Літні люди, які страждають на психічні захворю­вання, на жаль, нерідко залишаються без належної ­діагностики та адекватного лікування, а через стигматизацію, пов’язану з такими хворобами, вони втрачають ­бажання звертатися по фахову допомогу. Крім зниження якості життя, психічні захворювання пов’язані з вищими витратами на охорону здоров’я, смертністю та самогубствами (Olafsdóttir etal., 2001). Нині світовою тенденцією є зростання важливості ­послуг з охорони психічного здоров’я для пацієнтів похи­лого віку в закладах первинної медичної допомоги. Це зумовлює необхідність вдосконалення відповідних знань і підвищення кваліфікації медичних працівників, збільшення кількості геріатричних лікувальних установ та відповідних соціальних закладів (Durbin etal., 2016; Thakur and Varma, 2023).

Геріатрична депресія

вгору

Депресія є поширеним розладом у геріатричних пацієнтів, що ­значно погіршує якість їхнього життя й підвищує ризик суїциду. Фахівці з психічного здоров’я вважають, що депресія в осіб літнього віку є ­серйозною проб­лемою, ­попри поширену думку про те, що ­втрата «ціка­вості до ­життя» є звичайною ознакою старіння. ­Попереджувальними озна­ками й симпто­мами депресії є постійний смуток, недіагностований біль, який не зникає після приймання ­ліків, раптова втрата апетиту або ваги, втомлюваність, проб­леми зі сном, суїци­дальні ­думки або навіть ­спроби самогубства, ­проблеми з ­пам’яттю, труд­нощі з ­прийняттям рішень. У таких паці­єнтів виникають проблеми з утриманням рівно­ваги (незграбність, нестійкість), мимовільні рухи, ­тремтіння. Ці проб­леми ­часто призводять до ­підвищення ризику нещасних випадків і травм. Одним із чинників ризику розвитку серцево-­судинних захво­рювань є депресія, яка пов’язана з ­вищим рівнем смертності (Thakur and Varma, 2023).

Причиною депресії, що призводить до змін у ­поведінці та емоційному реагуванні, може стати смерть одного з подружжя, близьких людей, яка зумовлює стійке відчуття самотності. У розвитку депресії в осіб похилого віку ­можуть простежуватися три етапи. Так, на першому ­етапі (тривалістю 2–4 місяці) виникає підвищена психічна стомлюваність, дратівливість. На другому етапі, що триває понад 2 роки, відбувається втрата зв’язку між ознаками депресії і ситуацією, яка її спричинила, посилю­ються розумові розлади, страхи (­побоювання зубожіння, нестачі продуктів і грошей). Для третього ­етапу притаманні негативні особистісні зміни у вигляді насамперед подальшого зростання тривожності, зву­ження кола інтересів, збільшення іпохондричності.

Науковці виокремлюють специфічні особливості депресії саме в осіб літнього віку: попри наявність постійного сумного і похмурого настрою, ці пацієнти можуть не скаржитися на нього; заперечувати наявність пригніченості, туги, суму; не шукати соціальних контактів і можливостей для спілкування з іншими. Власне, небезпека розвитку депресії в такому віці полягає в підвищеному ризику суїциду, тобто спробах самогубства (Коваленко та ін., 2021).

У пізньому віці людина, переживаючи часто стани ­депресії, незадоволення життям, нереалізованості, ­фізичні страждання, потребує емоційно-душевної, між­особистісної допомоги. Така допомога може бути прийнята, якщо надходитиме у формах, що виключають ­дошкульні су­дження та зауваження.

Нині не всі ­науковці погоджу­ються з думкою про погіршення емоційного ­стану і здатності керувати власними емоціями в ­літньому віці. Є дані про те, що ­літні люди швидше, ніж молодші, виходять з інтенсивних негативних емоційних станів (­як-от роздратування, страх); менше ­реагують на різні загрозливі сигнали в міжособистісній взаємо­дії, менше, порівняно з молодшими, використовують крики, су­перечки і вважають напружені між­особистісні ситуації менш стре­совими. Така суперечність ­пояснюється так званим парадоксом емоційного благополуччя в пізньому віці (Mather, 2012).

Окрім стандартних підходів до ­лікування епізодів депресії (психотерапія, антидепресанти другого поко­ління) для пацієнтів літнього віку реко­мендовано залучати фізичні вправи, які сприяють збереженню і покращенню пози­тивного емоційного ­стану (Parikh, 2000; Guszkowska and Kozdron, 2009).

Деменція

вгору

Для осіб, які страждають на деменцію, характерна ­втрата пам’яті, вони не можуть переносити ­зміни в навко­лишньому середовищі, не здатні орієнтуватися, ­мають пору­шення сну, епізоди маячіння. Вони швидко втомлю­ються, схильні до розвитку депресії, ­часто є неспокійними й агресивними. За складних ситуацій пацієнти з демен­цією стають прикутими до ліжка, втрачають ­бажання боро­тися з хворобою, що скорочує тривалість життя. Думка про те, що деменція є неодмінною складовою старіння, поши­рена в суспільстві (і навіть серед фахівців). Вік є основ­ним чинни­ком ризику деменції; проте ­щонайменше 50 % осіб ­віком понад 85 років мають когнітивну функцію, що відпо­відає нормі (Corrada etal., 2008).

Визначення етіології деменції залежить від сімейного та неврологічного анамнезу, неврологічних ознак, наявності симптомів судинної патології або пору­шень метаболізму, оцінки нейропсихологічного стану (Thakur and Varma, 2023).

Крім медикаментозного лікування, такі «тренування ­розуму», як читання, шахи та ­бри­дж, участь у соціальних заходах, як-от ­святкування днів наро­дження, сусідських ­чатах, прогулянки парком, заняття йогою та легкі домашні справи можуть допо­могти зберегти активність мислення та когнітивні функції (Rebok etal., 2014).

Переживання горя літніми особами

вгору

Приблизно один із десяти дорослих, які зазнали ­втрати, має ризик розвитку так званої «пролонгованої реакції горя», розвиток якої в осіб похилого віку оцінюється як вищий, ніж у негеріатричній популяції (Lundorff etal., 2017). Окрім повсюдного почуття втрати, горе може мати різноманітні ознаки. Для людей похилого віку характерним є так зване анти­ципаторне (випереджувальне) ­горювання, коли пере­живання виникають раніше, ніж відбувається власне ­втрата близької людини. Це часто трапляється, коли один із подружжя піклується про іншого ­наприкінці життя. ­Ознаки скорботи у представників цієї вікової кате­горії ­можуть різнитися, оскільки їм може бути важко вербалізувати свої ­почуття, особливо за симптомів деменції.

У літньому віці також часто відбувається «переванта­ження» втратами. Зокрема, переживаючи смерть близьких (­часто одну за одною), людина не встигає «пристосуватися» до нових умов, що може спричинити розвиток депре­сії. Також можливе формування феномену хронічного горя як не­здатності відновитися після втрати, патологічної складової процесу скорботи. За таких обставин ­необхідна допомога спеціаліста як самій людині літнього віку, так і її родичам (Ушакова, 2014).

Хоча епізоди переживання горя й депресії можуть існувати одночасно, вони мають ­низку відмінностей (Parker etal., 2015). У літніх людей часто спостерігається ­клінічне «перекриття» пролонгованої ­реакції горя і великого депресивного розладу. При ­цьому призначення антидепресантів може призводити до розвитку гіпонатріємії у геріатричних пацієнтів (Das etal., 2016).

Клініцистам слід бути обережними щодо потенційно невідповідних призначень, що можуть спричи­нити побічні ефекти, і якщо можливо, застосовувати нефармако­логічні методи лікування. Звичайне горе вгамовується ззовні (­через соціальну підтримку) та внутрішньо (через прийняття втрати), і для цього потрібен час. У кожного цей процес відбувається по-різному, соціальна підтримка допо­магає пережити втрату, іноді потрібна ­індивідуальна терапія (Colvin etal., 2021). Літні люди непропорційно страждають від горя, тож клініцистам необхідно ­ретельно обсте­жувати їх щодо ­виявлення пролонгованої реакції горю­вання і призна­чення спеціальної психотерапії.

Як зазначають дослідники, пандемія COVID-19 найсильніше вразила саме літнє населення та спричинила підвищення частоти пролонгованої реакції горя (Tang and Xiang, 2021). Європейська мережа допомоги людям із тяжкою втратою (BNE) нині активно вживає заходів для ­поліпшення під­тримки психічного здоров’я тих осіб, хто пережив важку ­втрату, ­зокрема під час пандемії COVID-19. Ці заходи, передбачають створення веб-­платформи для підвищення обізнаності щодо пролонгованої реакції горя та розробку інструментів для впро­вадження / ­регулювання стандартів найкращої практики та науково обґрунтованих рекомендацій щодо надання допомоги постраждалим (Killikelly etal., 2021).

В умовах повномасштабної війни сьогодні в Україні проблема переживання горя літніми людьми є особливо актуальною, зокрема через постійний стрес, зумовлений страхом загинути, бути пораненим, втратити близьких, ­залишитися внаслідок руйнування без житла, стати пере­селенцями тощо.

Висновки

вгору

Загальне старіння населення супрово­джується зростан­ням захворюваності осіб літнього віку на ­психічні роз­лади. Тож дедалі більшої актуальності набуватимуть дослі­дження з геронтопсихології, присвячені вивченню особливостей перебігу цих захворювань у людей стар­шого віку та розробці ефективних підходів до їх лікування.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
у соцмережах: